Коли водної слізної рідини не вистачає.
У першому розділі цього посібника ми розглянули, звідки беруться наші сльози, і дізналися, що водяниста частина сліз називається водним компонентом. Вона становить більшу частину об’єму слізної плівки. Але водна складова сліз — це не просто вода. Вона містить електроліти, білки та багато інших речовин, які допомагають підтримувати, змащувати й захищати поверхню ока.
Що ж відбувається, коли на поверхні ока не вистачає водної слізної рідини? Це називається дефіцитом водної складової.
Простими словами, дефіцит водної складової означає, що водного компонента слізної плівки недостатньо. На поверхні ока слізної рідини менше, ніж потрібно системі для нормальної роботи.
Ви також можете натрапити на термін водно-дефіцитне сухе око, або ADDE (aqueous-deficient dry eye).
Традиційно сухе око часто ділили на дві широкі категорії:
Цей поділ і нині корисний, але сухе око тепер розуміють як значно більш взаємопов’язане захворювання. Тому TFOS DEWS III докладніше розглядає різні частини системи поверхні ока, які можуть бути порушені. У самій слізній плівці це проблеми, пов’язані з водним, ліпідним і муцино-глікокаліксним компонентами.
Дефіцит водної складової — одна з можливих проблем слізної плівки.
Водний компонент забезпечує більшу частину об’єму рідини наших сліз. Він допомагає створити середовище, в якому працює поверхня ока. Він сприяє змащенню, дає повікам змогу плавно ковзати по поверхні ока, допомагає змивати дрібні частинки й клітинні залишки та переносить багато речовин, важливих для здоров’я поверхні ока.
Разом з ліпідами, муцинами, глікокаліксом, кліпанням і самою поверхнею ока він також сприяє підтримці стабільної слізної плівки між кліпаннями.
Тому, коли об’єм водної слізної рідини стає недостатнім, ми втрачаємо не просто «воду». Ми змінюємо середовище, в якому має функціонувати вся поверхня ока.
Уявіть слізну плівку як дуже маленьке рідинне середовище, що вкриває відкриту поверхню ока. Якщо кількість доступної рідини зменшується, це середовище стає важче підтримувати.
Слізна плівка може ставати тоншою й менш стабільною. Рідини, що змащує й захищає поверхню ока, стає менше. Нормальне очищення поверхні від сторонніх часток може ставати менш ефективним. А баланс розчинених речовин у слізній рідині може змінюватися.
Один із особливо важливих наслідків — гіперосмолярність сліз.
Сльози містять солі та багато інших розчинених речовин. Якщо вода втрачається з меншого об’єму сліз, ці речовини можуть ставати концентрованішими. Таке підвищення концентрації називається гіперосмолярністю.
Гіперосмолярність — важлива частина захворювання сухого ока, адже вона може створювати навантаження на клітини поверхні ока й сприяти процесам, пов’язаним із запаленням і ушкодженням поверхні.
Це допомагає пояснити, чому дефіцит водної складової — не просто відчуття, що око «менш вологе». Зменшення кількості доступної слізної рідини може змінити біологічне середовище поверхні ока. А коли поверхня ока зазнає навантаження, у процес можуть залучатися й інші частини системи сухого ока.
Достатня кількість водної слізної рідини важлива й для підтримання слізної плівки між кліпаннями. Коли об’єм сліз суттєво зменшений, слізна плівка може ставати вразливішою до розриву. Щойно відбувається розрив, ділянки поверхні ока зазнають більшого локального навантаження, доки наступне кліпання не відновить слізну плівку.
Це створює важливий зв’язок між дефіцитом водної складової та випаровуванням. Їх часто подають як протилежності: сліз замало проти сліз, що надто швидко випаровуються. Насправді вони можуть взаємодіяти. Якщо на оці вже менше слізної рідини, випаровування відбувається з меншого доступного об’єму. А якщо розвивається розрив слізної плівки, локальне випаровування й навантаження на поверхню ока можуть зростати ще більше.
Тож проблема, що починається переважно як дефіцит водної складової, згодом може набути й випарного компонента. Це одна з причин, чому сухе око часто стає змішаною проблемою, а не залишається в одній охайній категорії.
Не обов’язково.
Слізні залози — основне джерело водного компонента сліз, тому зниження слізної секреції є важливим шляхом до дефіциту водної складової. Але це все одно два різні рівні системи. Функція слізних залоз описує одну з систем, відповідальних за вироблення водних сліз. Дефіцит водної складової описує проблему, яку ми бачимо на рівні слізної плівки, — недостатню кількість водної слізної рідини на поверхні ока.
Це розрізнення схоже на те, яке ми проводили, говорячи про ДМЗ і дефіцит ліпідів. У цій частині посібника наше запитання просте: яка частина системи слізної плівки не функціонує нормально? Окреме запитання — чому доступність водних сліз зменшилася? — постане пізніше.
Так. І це цілком зрозуміло може здаватися суперечливим. Якщо в людини «замало сліз», як її очі іноді можуть сльозитися?
Річ у тім, що слізна продукція динамічна. Поверхня ока постійно надсилає сенсорну інформацію нервовою системою, що допомагає регулювати слізну секрецію. Коли око сильно подразнене, ця система може запускати рефлекторне сльозовиділення. Саме тому вітер, дим, різання цибулі чи потрапляння чогось в око можуть раптово викликати велику кількість сліз. Подразнення, пов’язане із сухим оком, у деяких ситуаціях також може стимулювати рефлекторне сльозовиділення.
Тому епізод, коли очі сльозяться, автоматично не свідчить, що звичайний об’єм сліз і регуляція сліз упродовж дня є достатніми. Око може відчувати недостатню доступність сліз за звичайних умов і все ж виробляти епізоди рефлекторного сльозовиділення.
Це одна з причин, чому лише за симптомами не можна точно сказати, яка саме частина системи сухого ока уражена.
Клініцисти мають кілька способів оцінити водний компонент і об’єм сліз.
Одна корисна ознака — слізний меніск, невеликий запас сліз, який видно вздовж нижньої повіки. Його висоту можна оцінити неінвазивно, а низький слізний меніск може свідчити про зменшений об’єм сліз.
Тест Ширмера — ще один добре відомий тест, коли смужку фільтрувального паперу кладуть біля нижньої повіки, щоб виміряти, наскільки вона змокріє за певний час.
Але жоден із них не слід вважати ідеальною самостійною відповіддю на запитання «Чи виробляють мої очі достатньо сліз?» Слізна продукція та об’єм сліз динамічні, а на тести впливають методи й умови вимірювання. Як і в інших аспектах сухого ока, жоден окремий тест не розповідає всієї історії.
У людини з дефіцитом водної складової можуть бути також проблеми з іншими частинами системи слізної плівки та поверхні ока. Наприклад, дефіцит водної складової може поєднуватися з:
Ці проблеми можуть впливати одна на одну. Тому опис людини просто як такої, що має «водне сухе око», може не охоплювати всього, що відбувається. Корисніше часто запитати: які частини системи порушені саме в цієї людини?
Існує багато можливих причин, чому доступність водних сліз може зменшуватися. Це можуть бути стани, що вражають слізні залози, системні й автоімунні захворювання, певні ліки, вікові зміни, проблеми з нервовою регуляцією та інші чинники.
Але це запитання про те, чому розвинувся дефіцит водної складової, а не про те, що він собою являє. Ми розглянемо їх окремо пізніше в цьому посібнику.
TFOS DEWS III: Diagnostic Methodology.
Чинна концепція виявлення та класифікації сухого ока, зокрема оцінювання водного компонента за вимірами об’єму сліз.
TFOS DEWS III: Digest.
Оновлений огляд сучасного розуміння патофізіології сухого ока, порушень слізної плівки та підтипів захворювання.
TFOS DEWS II: Tear Film Report.
Докладний огляд будови, складу, об’єму, осмолярності слізної плівки та взаємодій між її компонентами.
TFOS DEWS II: Pathophysiology Report.
Докладне обговорення водно-дефіцитного сухого ока, слізної секреції, гіперосмолярності сліз, слізної функціональної одиниці та взаємодій між дефіцитом водної складової й механізмами випаровування.
TFOS DEWS II: Diagnostic Methodology Report.
Огляд методів оцінювання об’єму й продукції водних сліз, зокрема оцінки слізного меніска та тесту Ширмера.