Порушення кліпання та змикання повік

Кліпання — це не процес «все або нічого». Кілька різних аспектів кліпання можуть ставати ненормальними.

Людина може кліпати рідше, і поверхня ока залишається відкритою довше між кліпаннями. Кліпання можуть бути неповними, тобто верхня й нижня повіки не змикаються повністю. Також можуть змінюватися характер або якість кліпання, через що розподіл слізної плівки стає менш ефективним.

Це різні проблеми, але вони можуть давати схожий результат: кліпання не оновлює й не захищає поверхню ока так ефективно, як мало б.

Щоразу, коли очі відкриті, слізна плівка контактує із середовищем. Між кліпаннями слізна плівка поступово змінюється. Вода може випаровуватися, поверхня охолоджується, і зрештою ділянки слізної плівки можуть починати розриватися.

Нове кліпання зазвичай перериває цей процес. Воно розподіляє сльози й відновлює більш рівномірну слізну плівку на поверхні ока. Якщо проміжок між кліпаннями подовжується, у слізної плівки є більше часу, щоб стати нестабільною, перш ніж її оновлять.

Це не означає, що існує одна універсальна «правильна» частота кліпання, якої всі мають дотримуватися. Частота кліпання природно змінюється залежно від того, що ми робимо, від нашої уваги, довкілля та багатьох інших чинників. Важливо те, що взаємозв’язок між часом кліпання та стабільністю слізної плівки має значення. Якщо слізна плівка має тенденцію розриватися до наступного кліпання, частини поверхні ока можуть повторно зазнавати посиленого впливу середовища й навантаження.

Неповне кліпання відбувається, коли повіки рухаються назустріч одна одній, але не змикаються повністю над поверхнею ока.

Це може бути напрочуд непомітним. Людина може здаватися такою, що кліпає регулярно, тоді як невелика частина поверхні ока — часто нижня — під час деяких кліпань залишається неприкритою. Тобто одна лише частота кліпання не говорить нам, чи ефективне кліпання. Повнота кліпання також має значення.

Коли кліпання неповне, слізна плівка може не розподілятися нормально по всій відкритій поверхні. Тому деякі ділянки можуть отримувати менш ефективне оновлення слізної плівки, ніж інші. З часом повторюване неповне кліпання може сприяти локальній нестабільності слізної плівки й навантаженню на поверхню ока.

Кліпання пов’язане не лише з водною слізною плівкою, а й із системою мейбомієвих залоз. Рух і тиск, які створюють повіки під час кліпання, сприяють доставці та розподілу меібуму на краї повіки та по слізній плівці.

Повне кліпання зводить повіки разом і допомагає розподілити ліпідний матеріал по поверхні ока. Якщо кліпання повторно неповне або змінене, цей процес також може ставати менш ефективним.

Це створює важливий зв’язок між функцією повік і ліпідним компонентом слізної плівки. Це ще один приклад того, чому механізми сухого ока важко розділити на цілком незалежні категорії. Проблема з кліпанням може впливати на слізну плівку. Проблема слізної плівки може впливати на поверхню ока. А дискомфорт поверхні ока, у свою чергу, може впливати на кліпання.

Кліпання — це те, що відбувається неодноразово, поки ми не спимо. Але повіки також мають повністю змикатися, коли очі мають залишатися закритими, зокрема під час сну.

Коли повіки не можуть повністю зімкнутися, частина поверхні ока залишається відкритою. Це називається лагофтальмом. Якщо він виникає під час сну, його часто називають нічним лагофтальмом. Навіть відносно невелика щілина може залишати частину рогівки чи кон’юнктиви відкритою для навколишнього повітря протягом тривалого часу.

Це відрізняється від неповного кліпання. При неповному кліпанні проблема виникає під час повторюваних рухів кліпання. При лагофтальмі проблема в тому, що повіки не можуть підтримувати повне змикання, коли око має бути закритим. Обидва стани можуть збільшувати відкритість поверхні ока, але по-різному.

Слізна плівка розрахована на роботу на поверхні ока, яку періодично оновлює кліпання і яка захищена, коли повіки закриті.

Якщо частина ока залишається відкритою надто довго, випаровування може тривати без нормального розподілу слізної плівки. Відкрита ділянка може ставати дедалі нестабільнішою й зазнавати більшого осмотичного та механічного навантаження. Це може призводити до ушкодження поверхні ока, спричиненого відкритістю, особливо коли вона тривала або повторюється.

Місце ушкодження також може підказувати причину. Наприклад, недостатнє змикання або неповне кліпання може непропорційно вражати нижню чи іншу відкриту частину поверхні ока, а не спричиняти однакових змін скрізь.

Тож іноді те, де саме розривається слізна плівка чи ушкоджується поверхня ока, може бути так само інформативним, як і сам факт ушкодження.

Корисно розрізняти ці поняття:

• •рідке кліпання означає, що око залишається відкритим довше між кліпаннями
• •неповне кліпання означає, що повіки не змикаються повністю під час деяких кліпань
• •лагофтальм означає, що повіки не можуть досягти або підтримувати повне змикання, коли око має бути закритим

Усі три можуть збільшувати відкритість поверхні ока, але поведінка повік у кожному випадку різна. Це розрізнення може мати значення, коли намагаються зрозуміти, що відбувається в конкретної людини.

Так. Це одна з причин, чому сухе око не можна зрозуміти, ставлячи лише запитання «Чи виробляю я достатньо сліз?»

У людини може бути цілком достатнє вироблення водних сліз, але слізна плівка все одно може бути нестабільною, тому що поверхня ока надто довго залишається відкритою між кліпаннями або тому що ділянка ока недостатньо прикрита під час кліпання чи сну. Так само мейбомієві залози можуть виробляти меібум, але змінене кліпання може заважати його нормальній доставці та розподілу.

Тому проблема може починатися не зі структур, що виробляють сльози. Вона може починатися з механіки того, як повіки взаємодіють з поверхнею ока.

Як і інші механізми сухого ока, проблеми з повіками та відкритістю ока можуть взаємодіяти з рештою системи поверхні ока.

Довша відкритість може збільшувати випаровування. Нестабільність слізної плівки може збільшувати навантаження на поверхню ока. Навантаження на поверхню може сприяти запаленню та дискомфорту. Зміни відчуттів і дискомфорт можуть впливати на поведінку кліпання. А змінене кліпання може ще більше впливати на стабільність слізної плівки та розподіл меібуму.

Тож з часом те, що починалося як механічна проблема, може поєднатися з кількома іншими компонентами захворювання сухого ока.

Причин може бути багато. Поведінка кліпання може змінюватися залежно від зорових завдань і тривалої концентрації. На змикання повік можуть впливати анатомічні, м’язові, неврологічні та інші чинники. Певні процедури або медичні стани також можуть змінювати нормальну механіку повік.

Але це запитання про те, чому проблема виникла. У цьому розділі важливо просто усвідомити, що ненормальне кліпання й недостатнє змикання повік можуть самі по собі порушувати систему слізної плівки та поверхні ока.

Екрани, рідке кліпання та сухе око

Оцінка кліпання та повік: що шукає ваш лікар